PzB41

Page last edited 3101 день тому
Матеріал з Медаль за Честь
Jump to navigation Jump to search
PzB41
PzB41 003.png

2,8 cm schwere Panzerbüchse 41
Темп стрільби Скорострільність, постр/хв до 30
Дульна швидкість, м/сек 1400
Дальність вогню Ефективна дальність, м 500
Тип патронів мм 28/20
Країна
Icon Germany.png
Третій Рейх, Вермахт
Використовується :Примірники 2797
Розрахунок, 3-5 чол.
Швидкість перевезення по шосе, км/год до 40
Висота лінії вогню, мм 700 (з ґрунту — 420)
Довжина ствола, мм/клб 1730/(61,8/86,5)
Довжина каналу ствола, мм/клб 1270/(45,4/63,5)
Маса в похідному положенні, кг 229
Маса в бойовому положенні, кг 229
Габарити в похідному положенні
Довжина, мм 2690
Ширина, мм 965
Висота, мм 838
Кліренс, мм 250
Кути обстрілу
Кут ВН, град від -5 до +30°
Кут ГН, град 70°



2,8 cm schwere Panzerbüchse 41 (скор. s.Pz.B.41, sPzB 41, s.PzB.41, вимовляється як швере панцербюксе і перекладається як 2,8-см важка протитанкова рушниця 41) — німецька артилерійська система періоду Другої світової війни.

Опис прототипа[ред. | ред. код]

У Вермахті вона класифікувалася як важка протитанкова рушниця, але в той же час володіла усіма конструктивними особливостями артилерійського знаряддя — досить великим калібром, лафетом, противідкотними пристроями, неможливістю перенесення силами однієї людини. Тому в радянських і американських документах воєнного часу s.Pz.B.41 відносили до протитанкових гармат; автори сучасних публікацій на артилерійську тематику, в тому числі й німецькі, в основному поділяють цю точку зору.

Відмінною особливістю s.Pz.B.41 було використання конічного каналу ствола, що дозволило різко збільшити початкову швидкість снаряду і бронепробійність порівняно з традиційною конструктивною схемою протитанкових гармат малого калібру при збереженні відносно невеликих габаритів і маси артилерійської системи.

Знаряддя цього типу серійно випускалися з 1940 по 1943 рік і використовувалися підрозділами вермахту, військ СС і Люфтваффе аж до закінчення Другої світової війни.

Історія створення[ред. | ред. код]

Винахідником зброї з конічним каналом ствола вважається німецький професор Карл Пуфф, що запатентував в 1903 році рушницю з таким типом ствола і спеціальну кулю для нього. Ідея Пуффа була розвинена іншим німецьким інженером, Германом Герліхом, який у 1920-1930-х роках провів ряд експериментів в Німецькому випробувальному інституті ручної вогнепальної зброї в Берліні, а також у Великобританії та США. Герліх запропонував поєднати конічну ділянку ствола з циліндричними ділянками в дульній та казенній частинах, а також зробити нарізку з глибиною, яка зменшується до дульного зрізу.

Сконструйована Герліхом дослідна 7-мм протитанкова рушниця «Хальгер-ультра» мала початкову швидкість кулі 1800 м/с.

Роботи над легким протитанковим знаряддям з конічним каналом ствола були розпочаті фірмою «Маузер» (Mauser) в кінці 1939 року.

Спочатку знаряддя, що мало індекси «Gerät 231» і «MK.8202», розроблялося як універсальна (піхотна і протитанкова) автоматична гармата, оснащена 18-ти-зарядным магазином. Проте в ході розробки було вирішено відмовитися від цієї концепції і створити однозарядний варіант зброї з конічним стволом, причому тільки для протитанкових потреб.

Згідно ряду німецьких джерел, цією роботою займалася фірма «Рейнметалл» (Rheinmetall).

У червні — липні 1940 року перша партія з 30 гармат пройшла випробування на полігоні в Куммерсдорфе, після завершення яких артилерійська система була прийнята на озброєння і запущена в серійне виробництво.

Виробництво[ред. | ред. код]

2,8 cm s.Pz.B.41 серійно вироблялися з 1940 року по вересень 1943 року на заводі фірми «Маузер» у місті Оберндорф. Головною причиною припинення виробництва був дефіцит вольфраму для виготовлення сердечників бронебійних снарядів. Вартість одного знаряддя становила 4520 рейхсмарок. Для своєї маси 229 кг артилерійська система s.Pz.B.41 була досить дорогою; для порівняння, вартість 37-мм протитанкової гармати Pak 36 вагою 440 кг становила 5730 рейхсмарок, а для 50-мм Pak 38 масою 830 кг — 10 600 рейхсмарок.

Боєприпаси для знаряддя вироблялися також з 1940 по 1943 рік, причому бронебійних снарядів було вироблено більш ніж у 3 рази більше, ніж осколкових.

Застосування[ред. | ред. код]

s.Pz.B.41 надходила в різні частини — піхотні, легкі піхотні, моторизовані, горнопіхотні та єгерські дивізії вермахту і військ СС, а також парашутні і авіапольові дивізії люфтваффе.

Частина знарядь надійшла в дивізіони винищувачів танків — наприклад, в червні 1941 року 654-й дивізіон винищувачів танків, що діяв у складі групи армій «Центр», мав на озброєнні 32 гармати Pak 35/36 і 4 гармати s.Pz.B.41.

На 1 червня 1941 року вермахт мав 183 таких знаряддь, які використовувались з початку Великої Вітчизняної війни.

s.Pz.B.41 активно використовувалися аж до закінчення війни, останні випадки бойового застосування належать до Берлінської операції.

Крім боїв на Східному фронті, відомо про застосування цього знаряддя в боях у Північній Африці і на Західному фронті в 1944-1945 роках. Балістичні можливості знаряддя дозволяли йому боротися з легкими, а в сприятливих умовах також із середніми і навіть важкими танками противника (наприклад, зареєстрований випадок пробиття снарядом s.Pz.B.41 нижнього лобового листа важкого танка ІС-2).

У листопаді 1944 року у вермахті було 1336 s.Pz.B.41, в квітні 1945 року ще залишалося 853 знаряддя (775 у військах і 78 на складах). Частина знарядь була встановлена на бронетранспортери Sd.Kfz.250 (модифікація мала найменування Sd.Kfz.250/11) і бронеавтомобілі Sd.Kfz.221

Особливості класифікації[ред. | ред. код]

У вермахті 2,8 cm s.Pz.B.41 офіційно класифікувалася як важка протитанкова рушниця. У той же час в офіційних виданнях, випущених Головним артилерійським управлінням РСЧА, офіційних американських виданнях часів війни, а також в сучасних джерелах, в тому числі німецьких, воно класифікується як артилерійське знаряддя.

Система має наступні конструктивні ознаки артилерійського знаряддя
  • досить великий калібр (28 мм) [1];
  • використання боєприпасів, що класифікуються (в тому числі і в самому вермахті) як снаряди (а не кулі чи патрони);
  • наявність провідних пасків (точніше, центруючих конусних виступів) на снаряді;
  • наявність лафета з розсувними станинами, колісним ходом, щитовим прикриттям;
  • наявність противідкатних пристроїв;
  • значна (для протитанкової рушниці) маса, що не дозволяє переносити систему без розбирання розрахунком;
  • розрахунок з 3-5 номерів (розрахунок протитанкової рушниці зазвичай складається з двох осіб)

З протитанковою рушницею систему ріднить тільки відсутність механізмів вертикального і горизонтального наведення, яка здійснювалась безпосередньо хитанням стовбура і розворотом обертової частини гармати навідником. В той же час такого роду спосіб наведення характерний і для деяких артилерійських знарядь невеликого калібру, зокрема для гармат, що монтуються на тумбових установках.

Модифікація знаряддя, призначена для установки на бронетехніку, офіційно класифікувалася як танкова гармата — 2,8/2 cm KwK 42


У грі[ред. | ред. код]

У грі Medal of Honor: Allied Assault - Spearhead, місія в Арденах, завдання супровід вантажівки забезпечення крізь гірський масив протагоніст відстрілюється від бронетехніки вермахта і бійців з панцершреками саме за допомогою протитанкової рушниці PzB41, встановленої на колісно - гусеничному німецькому транспортері.

Виноски[ред. | ред. код]

  1. В радянських джерелах гармата кваліфікується, починаючи від 20мм калібру


en:PzB41