Туніс (Операція "Факел")

Page last edited 3140 днів тому
Матеріал з Медаль за Честь
Jump to navigation Jump to search
2 ПрохідКассельрінг 002.png

«Факел» в історії Другої світової війни[ред. | ред. код]

У планах Союзників по антигітлерівській коаліції було вторгнення в північно-західну Африку — Алжир і Марокко, тобто, на територію вішістської Франції [1], яка мала приблизно 60 000 солдатів, які перебували в Марокко, батареями берегової артилерії, незначною кількістю танків і літаків, а також близько 10 надводними кораблями і 11 підводними човнами.

2 ПрохідКассельрінг 008 СупрКолону.png

Союзники мали намір вчинити стрімкий прорив в Туніс на південь з подальшою атакою німецьких сил з тилу. Командувати операцією був призначений генерал Дуайт Ейзенхауер, який тоді налаштував свій штаб на Гібралтарі.

Військово-морським командувачем Експедиційних сил Союзників був призначений Ендрю Каннінгем; його заступникові, віце-адміралу Бертраму Рамсей була доручена розробка висадки.


Роммель дізнавшись про наміри союзників почав відведення військ в Туніс 4 листопада 1942 р.

8 листопада союзники приступили до операції "Факел". Передбачалося висадити повітряний і морський десант на узбережжі північної Африки, контрольованому колабораціоністським французьким урядом Віші і влаштувати пастку для відступаючих німців. Командос і рейнджери отримали завдання, схоже на невиконане в ході операції в Дьєппі.


1-й батальйон рейнджерів атакував артилерійську батарею, що захищає пляж у місті Арзев (Арзю) в західному Алжирі (це місто - одна з цілей операції). Тим часом 2 групи командос висадилися в Алжирському затоці і знищили прибережні укріплення.


В протилежність шаленому опору в Дьєппі, оборона французів в північній Африці була досить слабкою і розрізненою. В операції "Факел" дуже важливе завдання виконували парашутисти; вони повинні були захопити французькі авіаційні бази, основні вузли комунікацій та допомогти силам союзників у наступі на Туніс.

509-й батальйон парашутистів був доставлений прямо на базу ВПС в Сення, поблизу Орана, з використанням 39 літаків С-47. Командувач цією ризикованою операцією підполковник Рафф отримав інформацію від союзної розвідки, що французи не будуть чинити опір.

Тому він прийняв рішення сідати прямо на льотні смуги. Як і у випадку локалізації штаб-квартири Роммеля (під час операції "Хрестоносець"), розвідка помилилася, що призвело до катастрофи. Французи зустріли наступаючих таким потужним вогнем, що Рафф і його люди були змушені здійснити аварійну посадку на найближчому соляному озері.


Тому заслуга захоплення Сення належить наземним силам. Потім становище покращилося. 8-го листопада 3-й батальйон парашутистів приземлився у Боні, в 250 км на захід від Тунісу.

Три дні потому 509-й батальйон, який прийшов в себе після "дружньої зустрічі" у Сення, приземлився на аеродромі в Тебесе (200 км від Бона), на кордоні між Тунісом і Лівією. Тут союзники були прийняті як визволителі.

Вважалося, що французи більш прихильно візьмуть американців, ніж британців все ще ненависних нападу в Мерс-аль-Кабірі і боротьби в Леванте.

Набагато менш доброзичливо прийняли 1-й батальйон парашутистів, що приземлився 16 листопада близ Сук ель Гарба (120 км на захід від Тунісу). На щастя, англійським офіцерам вдалося вчасно опанувати ситуацію. Вони вселили командувачу французьким гарнізоном (3000 солдатів) думку, що є передовими частинами двох танкових дивізій, що знаходяться поблизу. Це спрацювало.

29 листопада 2-й батальйон десантників під командуванням Джона Фроста (який з часу рейду на Брюневіль дослужився до чину підполковника) висадився недалеко від авіаційної бази Оудна, в 15 км від міста. Хоча німці вже покинули базу, з найближчого гірського хребта можна було бачити не тільки білі мінарети.

Туніс і його околиці були буквально набиті механізованими і танковими з'єднаннями військ "Осі". Перебуваючи під загрозою настання німців та італійців, 2-й батальйон парашутистів 30 листопада почав відступати. Відхід англійських частин не нагадував панічну втечу газелі, переслідуваної стадом львів. Це був відступ пораненого лева перед зграєю гієн. Ведучи завзяті бої, 3-го грудня 2-й батальйон парашутистів досяг позицій союзників.

Він втратив 266 осіб, але лінія його відступу була буквально встелена знищеними танками військ "Осі" і сотнями італійських і німецьких трупів. В перший, але не останній раз 2-й батальйон парашутистів чинив опір зовні невблаганною логікою війни.

До початку грудня 1942 р. стало зрозуміло, що незважаючи на зусилля парашутистів, у союзників немає шансів захопити Туніс з ходу. Командування з жалем констатував, що війна в Африці найближчим часом не закінчиться. Однак стратегічне становище було непоганим. Сили "Осі", зціплені на невеликому просторі (430 км з півночі на південь) вже не мали шансів проводити великі контрнаступу.

Тепер англійські командос і парашутисти повинні були битися на лінії фронту, як звичайна піхота.

Подібна ситуація повторювалася багато разів у наступні два роки. 7 березня 1943 р. відбулося перше зіткнення між батальйоном німецьких парашутистів під командуванням легендарного майора Витцига і 1-м батальйоном парашутистів. Спочатку німецькі солдати нанесли втрати англійцям, однак останні зробили вдалу контратаку й примусили німців відступити.

Командос і парашутисти союзників воювали на передовій до квітня 1943 р., втративши в цілому 1700 осіб. Солдати в червоних беретах проявили неабияку відвагу і, можливо тому супротивник називав їх "червоними дияволами". Англійські парашутисти і зараз пишаються цим прізвиськом

У той час як англійці діяли на лінії фронту, їх американські колеги проводили дуже небезпечні розвідувальні дії та диверсійні рейди. Кожна атака могла закінчитися трагічно, оскільки на маленькій площі було сконцентровано багато тисяч солдатів "Осі", охоче підтримуваних туніськими арабами, які були вороже налаштовані до союзників.

Підсумки по операції «Факел»[ред. | ред. код]

  • Після окупації вішістської Франції німцями, а також невдалої спроби захоплення французького флоту в Тулоні, французькі сили в Африці прийняли сторону Союзників.
  • За підтримки французької туніської армії Союзники вторглися на територію Тунісу і майже досягли її столиці, міста Туніс, але були відкинуті назад в результаті контратаки німців.
  • Послідувала серія відступів під натиском німецького Африканського корпусу Ервіна Роммеля на початку 1943 року.
  • Однак Союзники, отримавши необхідні підкріплення, зуміли зупинити німців і 7 травня 1943 року взяти міста Туніс і Бізерта.
  • Позбавлені підтримки морських і військово-повітряних сил, які діяли з Сицилії, війська Осі капітулювали в Тунісі 13 травня 1943 року.
  • У 1942 році німці зазнали серйозної поразки на африканському театрі і Гітлер змушений був залишить думки про те аби продовжити активну боротьбу.
  • Дуайт Ейзенхзауер з маловідомого офіцера почав перетворюватися на національного героя Америки

У грі[ред. | ред. код]

Lighting the Torch (Світло факела), про участь протагоніста в операції читайте докладно у зазначеній статті.

Виноски[ред. | ред. код]

  1. Себто, на узбережжі північної Африки, контрольованому колабораціоністським французьким урядом Віші